Бібліотека » ККЛП - Київський коледж легкої промисловості

Бібліотека

 

Графік роботи бібліотеки:  9.00 - 17.00.

Вихідні дні - субота, неділя. 

Останній день місяця - санітарний. 

 

Склад працівників бібліотеки

 

  

 

 

БОРОВИК Людмила Анатоліївна - завідуюча  бібліотекою. Нагороди: грамота Верховної Ради України, лауреат премії “Живи книга”. Стаж роботи - 55 років. 

 

 

 

 

 

 

БОРОВИК Наталія Борисівна - провідний бібліотекар.  Стаж роботи - 20 років.  

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЦЕВА Тетяна Іванівна - бібіліотекар. Стаж роботи - 11 років.

 

 

 

 

 

Паспорт   бібліотеки

Міністерство культури Української РСР             Форма №  2    

РЕЄСТРАЦІЙНЕ  СВІДОЦТВО № 491

Бібліотека Київського взуттєвого  технікуму, що  знаходиться  при  Київському  взуттєвому  технікумі.

Зареєстрована  8 квітня 1954 року в Управлінні Культури Виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих. 

Зам.начальника Управління культури Виконкому Київської міської Ради  депутатів  трудящих          К. Бочаров

8  квітня  1954 року        

   

Бібліотека заснована  в  1930  році  разом  зі  школою взуттєвиків бібліотека  займала  одну  кімнату і завжди  була  активним  помічником навчальному  процесу в справі  підготовки кваліфікованих  спеціалістів і достойних  громадян  своєї  Батьківщини.

 

Зараз  площа  бібліотеки  становить  186,5 кв.м.

Читальний  зал  на   80  робочих місць.

Фонд  бібліотеки  становить  90465 одиниць.

Кількість  читачів – 1110 чол.

 Технічні засоби одержання та  засвоєння  інформації: 

  • Алфавітний каталог
  • Систематичний каталог
  • Електронний каталог на базі системи  Irbis
  • Тематичні картотеки

  Періодичні  видання

   З профільних дисциплін: 

  • Легка промисловість
  • Швейная промышленность
  • Кожевенно-обувная промышленность
  • Ателье
  • Бурда
  • Тенденції моди
  • Великие художники
  • Мистецтво України
  • Бухгалтерський облік  і аудит
  • Все про бухгалтерський облік
  • Оплата праці
  • Маркетинг  в Україні
  • Менеджмент
  • Відомості ВР
  • Економіка  України
  • Фінанси України
  • Збірники Законів України та Кодекси України

    Педагогічні  видання 

  • Все для  вчителя
  • Позакласний  час
  • Вища  школа
  • Вища освіта України
  • Дивослово
  • Українська мова  і література
  • Зарубіжна  література
  • Історія  України
  • Всесвітня  історія
  • Математика
  • Економіка
  • Географія
  • Інформатика
  • Хімія 
  • Біологія
  • Фізика

ГОЛОВНА МЕТА БІБЛІОТЕКИ

Головна мета - створення умов для творчого, інтелектуального,духовного розвитку студентів, задоволення їх освітніх потреб.

Бібліотека надає кожному читачу доступ до книги та інформації для набуття знань, духовного збагачення та виховання гармонійної особистості.

Бібліотека та педагогічний колектив працює над творчим та емоційним розвитком студентів,  над збільшенням можливостей  правильно себе реалізувати, успішно увійти в життя. 

МЕТА ТА ЗАВДАННЯ БІБЛІОТЕКИ

Інформаційна  – фонди бібліотеки є частиною загальнодержавної системи інформації, яка дозволяє користувачам отримувати новинки мислення та освіти.

Виховна – розвиток творчих здібностей студентів, гуманістичних ідеалів; 

Комунікативна – бібліотека є місцем для спілкування студентів з літературою, як з видом мистецтва;місцем обміну інформацією з іншими користувачами. 

Методична – здійснює аналіз діяльності бібліотеки, прогнозує розвиток бібліотечної справи, пропагандує  книгу. 

ПРІОРИТЕТИ БІБЛІОТЕКИ

Читач та інформація:     бібліотека  – гарант повноцінної необмеженої інформації для читача.

 

Інформаційна культура та культура читання:     

  • освоювання інформаційного простору бібліотеки;
  • культура освоєння текстів, інформації;
  • розвиток критичного мислення через читання;
  • співпраця читача і письменника, сприймання художнього тексту, як витвору мистецтва. 

Студенти  та  суспільство:

  • інтелектуальне дозвілля і спілкування;
  • спілкування в руслі рішень соціально-психологічних конфліктів оточення  (психологічне розвантаження, контакт-вихід із самотності);
  • вершина, до якої прагнуть бібліотекарі та педагоги – це розвиток гармонічної особистості, якій не властиві зло та насильство, з активною життєвою позицією. Виконати цю складну задачу можна тільки через читання та діалог з читачем.

 

СХЕМА РОБОТИ БІБЛІОТЕКИ

Методична робота: робота з викладачами, робота з  класними керівниками, хвилинки цікавих повідомлень, допомога в проведенні свят, робота з адміністрацією, виступ на педрадах, презентація книг.

Робота з комплектування та збереження бібліотечного фонду: комплектування бібліотечного фонду, робота з фондом, забезпечення підручниками, ведення бібліотечної документації, акція «Живи, книго!», акція «Книзі – нове життя»,стенд «Живи, книго!», бесіди про необхідність збереження підручників, акція «Поверни книгу вчасно», різноманітні виховні заходи, спрямовані на збереження книги.

Інформаційна робота: довідкова-систематичний каталог, довідкові видання, преса; бібліотечно-бібліграфічна-рекомендаційні списки, інформаційні виставки.

 

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОБОТИ 

Бібліотека здійснює свою діяльність за тематичними напрямами, а саме:

  •  „Через бібліотеку в світ знань”; 
  • „Любий крає” (Краєзнавство); 
  • „Знайди себе у безмірі світів” (формування у студентів системи життєвих цінностей, сприяння їх соціальній адаптації); 
  • „Увійди у світ мистецтв” (виховання  творчої особистості); 
  • „Коло партнерства” (розширення координаційної роботи з іншими бібліотеками міста, громадськими організаціями і установами, навчальними закладами).

НАДХОДЖЕННЯ НОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ  

      Останнім часом бібліотека коледжу поповнилась новими надходженнями спеціальної літератури. Це особливо корисно саме тому, що нові підручники і навчальні посібники написані спеціалістами галузі і можуть в повній мірі бути використані нашими викладачами і студентами.
      Так, доктором технічних наук, професором Хмельницького національного університету Славінською А.Л. створені навчально-методичні і наукові розробки, які забезпечують підготовку фахівців спеціальності “Технологія легкої промисловості”.
   

                                             Славінська А.Л.

                                                Методи  типового проектування  одягу: Навчальний  посібник -     Хмельницький:ХНУ, 2012.-179

 

Подані аспекти типового проектування одягу; принципи класифікації форм і конструкцій швейних виробів, методи уніфікації та основи проектування моделей, конструктивні рішення. Для студентів напрямку підготовки “Технологія виробів легкої промисловості”.  

                                               Славінська А.Л.

                                        Побудова  лекал  деталей  одягу  різного  асортименту: Навчальний  посібник.- Хмельницький: ХНУ, 2011.- 222

Викладені теоретичні основи побудови лекал деталей одягу різного асортименту з урахуванням системного підходу до виконання проектних робіт при створенні нових моделей і їх підготовки до впровадження в масове виробництво.  

                                              Славінська А.Л.

                                                    Методи і способи антропометричних досліджень для проектування одягу: монографія. - Хмельницький: ХНУ, 2012.- 191

Викладені теоретичні основи формування спеціальних антропометричних програм для обстеження населення з урахуванням сучасних технологій проектування асортименту одягу.

Книги, написані кандидатом технічних наук, доцентом, директором Державного вищого навчального закладу “Київський коледж легкої промисловості” Щуцькою Г.В. та доктором технічних наук, професором Супрун Н.П. цікаві і корисні не лише спеціалістам, а й споживачам, які використовують натуральні барвники при обробці тканини та пряжі, а також поціновувачам хутряних виробів.

                                              Супрун Н.П., Щуцька Г.В.

                                                            Сучасні  проблеми  виробництва безпечного  у  споживанні та   екологічно  чистого текстилю: монографія.- К.:Кафедра, 2013.-  112  

В  книзі  розглянуто  проблеми   шкідливого, а  іноді  й  небезпечного   впливу  деяких  речовин, які  входять  до  складу текстильних   матеріалів, на  організм   людини  та  навколишнє   середовище, наголошено  на  перспективності виробництва   та застосування  натуральних    рослинних  барвників  в Україні. Необхідною  являється  інформація  про екомаркування   в  світі.

Розраховано  на  студентів  ВНЗ, спеціалістів  всіх  напрямків легкої промисловості.

                                                       Супрун Н.П.,Щуцька Г.В.,Смачило О.В.

                                                                  Товарознавство хутра та шкіри для виробів легкої  промисловості: Навчальний посібник.- К.:Кафедра, 2013.- 130 

Попит  населення  на  вироби  з натуральної  шкіри   та  хутра  зростає  з кожним роком. Якість товарів  легкої промисловості   особливо  залежить  від властивостей   матеріалів, з  яких  вони  виготовлені. В посібнику  розглянуті найпоширеніші   види   хутрової  та  шкіряної   сировини, висвітлюються основи  знань із  товарознавства  та  експертизи шкіряно-хутрової   сировини, технології  обробки   шкіри  та  хутра.

Посібник  призначено  для  студентів  та  викладачів  легкої  промисловості, а  також  буде  корисним  широкому  загалу читачів, які  цікавляться  питаннями   обробки шкіри  та  хутра.

Студентів  нашого  коледжу, як і всю  молодь, цікавить  питання  -  як  реалізувати   свої   здібності, здійснити   свої  мрії, що  таке  успіх,  від  чого  залежить   якість  життя? Відповідь  на ці  і багато   інших  питань  можна  знайти  в представленій  книзі. 

                                                         Фурман  В.М.

                                                                 Як  стати  успішним. До  мрії  на  власних крилах. – К .: “ВКФ Тріада”, 2012. – 208

Книга допоможе  систематизувати  власні  знання, уміння, навички  та  отримати  нову  інформацію, яка  може  посприяти досягненню  успіху у  вашому  житті, житті  близьких, житті  громади,  і  зрештою,  всієї  України.

 

 

 

                       

 

 

 

 

 

 

  Бібліотека  нашого  коледжу   має  унікальну  літературу  про  життя  та  творчість   видатного  сина  України Тараса  Григоровича  Шевченка.

 Це, насамперед, академічні  видання  Повного  зібрання  творів  Т.Г.Шевченка   у  5-ти  томах, виданого  в 1939 році, яке  згодом  перевидавалось  у 1951-1953  та  у 1961-1963 роках  у 12-ти  томах.

 “Пошукаю  свою  долю,

Доленько моя!”

Про  Тараса  Шевченка   в  образах  та  фактах,  ілюстраціях  та картинах  розповідає   книга  “Доля”, видана  у 1993  році   видавництвом  “Дніпро”. 

У  книзі  змальовано все  життя  Великого Кобзаря – з запису  в метричній книзі  про  його  народження   і до останніх  днів   величного  співця  України. Тут оповідається про  людей, з якими  він  зустрічався, про  світ, який його  оточував, втілений  в малюнках, гравюрах, портретах.

 У 1843 році Т.Г.Шевченко, тоді ще  учень Петербурзької  Академії  художеств, задумав художнє  видання “Живописна  Україна”, присвячене  історичному  минулому, народному  побуту, казковій  природі України.

У книзі “Живописна  Україна” київського  видавництва “Мистецтво”, яка видана  у 1963 році, завдяки  етюдам, ескізам, виконаним  Шевченком, ми  відкриваємо  нові, яскраві  сторінки  української  культури.

“...Не  вмирає  душа  наша,

не  вмирає  воля...”

Т.Г.Шевченко   так  багато  означає  для  багатьох  поколінь  українців, що  здається  ніби  ми  вже   все  знаємо про  нього і він  завжди  з нами – такий  зрозумілий і вивчений. Та  це  лише  ілюзія. Шевченко як  явище велике і  вічне  - невичерпний  і  нескінченний.

Книга  “Вічний  як  народ” київського  видавництва “Либідь” 1998 року видання, подає сторінки  біографії Т.Г.Шевченка  і  містить  багато  ілюстрацій, портретів, малюнків, які доповнюють  і дають  нам  широке  уявлення про життя  і творчість Великого Кобзаря.

У  серії  “Особистість і доба”  вийшла  книга  Івана Дзюби “Тарас Шевченко”. Автор прагнув  охопити весь  спектр літературної  та  громадської  діяльності  великого сина України  в широкому  історичному  контексті.

Багато  біографів-шевченкознавців  в  своїх  дослідженнях  приділяють основну увагу творчій  діяльності  поета, його  кріпацькій долі, перебуванню  в  засланні. І дуже  мало  пишуть про  його  душевний  стан, почуття, про кохання, зокрема. Адже, крім  знайомого величного образу  Тарас  Шевченко  був  ще й  хлопцем, парубком і, нарешті, реальним  чоловіком.

У   книзі  Ю.Ковтуна  “Кохані  жінки Шевченка”  розповідається  про  постаті, які  оточували Тараса  Григоровича, його  сердечні  пориви, його  музи, що  надихали  великого  поета  і художника  на  створення  геніальних полотен  і поезій.

Палає  вогонь  пам’яті   Кобзаря. Спробу  осмислити  шлях  Шевченка   до  нас   і  наш  шлях  до  Шевченка зроблено  в книзі  “Останнім  шляхом Кобзаря”.

Це  літопис  символу  українського  народу, його  духовної  цінності, яка   не  підвладна  впливові   часу  і є своєрідною  прикметою   відродження  історичної  пам’яті   і  гідності  нашого  народу – народу,  об’єднаного святістю  Кобзаря. 

 

 

 

 150 років від дня народження П. А. Грабовського

(1864— 1902 рр.)

 Народився Павло Арсенович Грабовський  у с. Пушкарне Охтирського повіту Харківської губернії (нині Краснопільський район Сумської області). Для П. Грабовського, українського  поета- лірика, публіциста, перекладача,  як для людини і письменника провідним гаслом була українська ідея. Чимало своїх творів він підписував псевдонімом "Українець". 

Коли хлопчику виповнилося вісім років, його віддали до церковно- парафіяльної школи. А незабаром сім'ю спіткало велике горе. У холодній церкві застудився і невдовзі помер батько-паламар. Мати залишилася з п'ятьма дітьми. Але вона не могла залишити дітей безграмотними. І ось у десять років малий Павлусь — в Охтирському духовному училищі, де за роки навчання не бачив жодної української книжки. Згодом він продовжує навчання у Харківській семінарії. Юнак зближується з народниками протиурядової організації "Чорний переділ", розповсюджує заборонену літературу. Звичайно, це не залишилось непоміченим владою. У 1882 р. Павла виключають із семінарії та висилають у рідне Пушкарне. Тут він написав свою першу поему "Вчителька". У наступних книгах "За мурами, за ґратами", "Пролісок", "Біль у серці" та "Над Тоболом" відображено двадцятирічний шлях поета-політкаторжанина. За свою бунтівну поетичну творчість, статті, підпільну роботу Павло Арсенович сидів за ґратами Охтирської, Харківської та Ізюмської тюрем, був на військовій службі у слобожанському містечку Валки, відбував заслання у Сибіру. Твердий, як криця у своїх переконаннях, ніколи нікого не виказав на допитах, завжди дотримувався даного слова, не примушував на себе чекати, любив пожартувати, був надзвичайно працездатний. У далекій іркутській тюрмі написав чимало віршів та згрупував їх у збірку під назвою "Пролісок". Це була його улюблена квітка, яка уособлювала собою стійкість: не боятись негоди, не хилитися, нести в собі любов та гнів, і "мрій крилатих перегони, і рокіт сурми грозовий". Перебуваючи далеко від цивілізації, у важкому кліматі, постійно фізично виснажений, маючи слабке здоров'я, поет здійснював гідну подиву перекладацьку діяльність. Він — творець цілої антології світової поезії українською мовою. На засланні Павло Арсенович одружився з Анастасією Лук'яновою, яка теж перебувала під наглядом поліції. Коли народився син, подружжя дало йому ім'я Борис на честь побратима Павла Арсеновича — Бориса Грінченка. Але не довгим було подружнє щастя — через 2 роки поета не стало (1902 р.).

 Після його смерті Б. Грінченко підтримував матеріально молоду вдову з сином. Борис Павлович Грабовський примножив славу свого видатного батька, правда в іншій галузі. Він був талановитим науковцем, винахідником. Побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтації незрячих, апарат для глухонімих. А головне — Борису Грабовському належить одне з найбільших відкриттів ХХ ст. — винайдення ще у 1928 р. електронного телебачення. Цей винахід юридично визнано на рівні ООН у 1965 р. Його пам'ятають шанують. Село Пушкарне перейменовано на Грабовське. На фасаді будинку у Харкові, де була духовна семінарія, в якій навчався поет, встановлено меморіальну дошку. А у Валках, де служив П. Грабовський, вдячними слобожанами споруджено величний пам'ятник.

 

 

До 120-річчя від дня народження О. П. Довженка 

(1894—1956)

 

 Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В'юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, був відмінником, потім у Глухівському учительському інституті. 

Протягом 1914—-1917 pp. Олександр викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту. У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни: як більшовик боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі. 

 О. Довженко в 1921 р. працював завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. Наступного року — в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва. 

У 1923 р. повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Протягом 1926—1933 pp. він працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. У 1930р. О. Довженко зняв картину «Земля», яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю світову славу. Цього ж року разом зі своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів Ю. Солнцєвою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію. 

У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка». 

У 1932р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм». Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933р. працював на «Мосфільмі». 

У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з'явився «оптимістичний» «Аероград». У 1939р. вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа... 

Протягом 1941—г 1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був Сталіним заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну. 

За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець у 1949 р. одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після «України в огні». 

Протягом 1949—1956 pp. Довженко викладав у ВДІКу (Всесоюзному Державному інституті кінематографії), ставши професором цього навчального закладу. 

У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», з цього приводу Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море». У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму. А 25 листопада Олександр Довженко раптово помер. 

У 1957р. з'явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави. 

На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка...

Його кінопоеми «Звенигора» (1928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко — першим поетом кіно. Низку кіноповістей О. Довженка було екранізовано після його смерті: «Повість полум'яних літ» (1944, 1961), «Поема про море» (1956, 1958), «Зачарована Десна» (1956, 1957). 

 Вражаючими документами доби є «Щоденники» О. Довженка, а шедевром його творчості — «Зачарована Десна». У преамбулі до кіноповісті письменник пояснив причину її написання «довгою розлукою з землею батьків» і бажанням «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел». У кіноповісті «Зачарована Десна» вабили до себе народні, виразно.національні характери.

«Зачарована Десна» — автобіографічний твір, спогади письменника про дитинство, перші кроки пізнання життя, про «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...», про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим — багатство їхніх душ, моральне здоров'я, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війнуч спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої' пив колись воду...» і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».

За повістю «Зачарована Десна» 1964 року режисер Ю. Солнцева,дружина письменника, поставила однойменний фільм. 

 О. Довженко з дружиною Ю. Солнцевою. 1952 р.

 Досить плідним періодом у творчості письменника була Велика Вітчизняна війна. Тільки протягом 1942—1943 років ним було створено 18 статей, 10 оповідань, п'єса і кіноповість. Під безпосереднім враженням баченого й пережитого на фронті О. Довженко приступає до роботи над кіноповістю «Україна в огні». Почав писати з кінця, потім повернувся до мирних днів. Принцип ретроспективного зіставлення подій визначив і сюжет, і композицію твору: трагедія війни надовго розлучає членів родини колгоспника Запорожця, які уособлюють весь український народ, зганьблений, розтоптаний окупантами. Довженко поспішав, бо реально вже бачив майбутній фільм. Він хотів розказати «правду про народ і його біду», про палаючу в огненному кільці між двох імперій Україну. У творі не було піднесеного пафосу, оспівування тріумфального рyxy Червоної Армії, жодного слова він не сказав і про Сталіна. Його повість стала криком болю, першим гострим, вразливим сприйманням фашистської навали. Довженко не оминав гострих проблем, устами героїв запитував самого вождя, як же сталося, що не «б'ємо ворога на його території» і цілий народ український — віддано на заклання. Ясна річ, кіноповість «не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки... «...мені важко од свідомості,— записував у щоденнику О. Довженко,— що «Україна в огні» — це правда. Але Сталін думав по-іншому. У січні 1944р. скликали навіть спеціальне засідання політбюро ЦК ВКП (б), на якому було затавровано Довженка «як куркульського підспівувача, ворожого політиці партії - та інтересам українського й усього радянського народу». Письменника вивели зі складу комітетів і редколегій, звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії і назавжди вислали з України. Тільки 1966 року кіноповість уперше надрукували, щоправда, з багатьма цензурними купюрами.

Багаторічна туга за рідною землею позначилась на моральному стані Довженка, він рветься до України, але марно, туди він має право їздити у відрядження, а ось жити має у Москві.

 Похований Довженко на Ново-Дівичому цвинтарі у Москві. Ховали за державний кошт, оскільки грошей на його рахунку в ощадбанку було тільки 32 рублі. Траурна церемонія відбулася у Будинку літераторів. Співав друг небіжчика Іван Козловський, грав на скрипці Леонід Коган. З України приїхала делегація, проте не було колишніх друзів, наприклад Бажана. Привезли сніп жита, землю та яблука. Грудочку рідної землі вкинули до могили зі словами «Земля, по якій твої ноги ходили, нині теплом тебе приймає». На могилі написано по-російськи: «Умер в воскресенье». 

Сам Довженко весь час тужив за Україною і у останні роки свого життя записав у щоденнику: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».

 

Бібліотека  нашого коледжу  нараховує  в фонді   біля 200 примірників   творів  М. Коцюбинського.  Найцікавіші з них представлені в бібліографічному огляді:

 

Коцюбинський М.

Твори в 5-х  томах.-К.,Держлітвидав,1947

 

Коцюбинський М.

Твори.В 3-хт..-К.,Держлітвидав,1955

 

Коцюбинський М. 

Твори в 7-ми т.-К,.Наукова  думка,1973

 

Коцюбинський М.

Вибрані твори.В 4-х т..-К.,Рад.Україна,1948

 

Коцюбинський М.

Вибрані твори в 2-х т.-К.,Держлітвидав,1950

 

Коцюбинський М.

Вибрані твори.-Львів.,Каменяр,1978

 

Коцюбинський М.

Вибрані твори.-К.,Дніпро,1977

 

Коцюбинський М.

Вибрані твори.-К.,Держлітвидав,1963

 

Коцюбинський М.

Подарунок на іменини:Оповідання,новели,повісті.-К.,Веселка,1990

 

150 років від дня народження М. М. Коцюбинського (1864-1913)

Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 у Вінниці. Батько його працював дрібним службовцем, часто міняв роботу. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина, вкладала в нього всю душу.

У містечку  Бар   Михайла віддали до початкової школи (1875 — 1876), де він був дуже старанним учнем. Потім — навчався в духовному училищі у Шаргороді (1876 — 1880).

   Рідна садиба Коцюбинського у Вінниці, нині музей письменника

Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам'янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. 1881 родина Коцюбинських, яка певний час переїздила з місця на місце, повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище сім'ї юнакові не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (1886 року) помер батько. Відповідальність за досить велику родину (4 чоловік) лягла на плечі Михайла. У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.

Літературна кар'єра Михайла почалася з повного провалу. У 1884 р. він написав оповідання «Андрій Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Цю першу спробу молодого автора було оцінено вельми скептично. Один із критиків радив початківцеві залишити цю справу. Проте присуд критиків не спинив творчого запалу Коцюбинського, він пише й далі, але твори до друку не подає. Коцюбинський почав друкуватися в 1890 р. — львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».

Важливу роль у формуванні світогляду М.Коцюбинського відіграла його поїздка до Львова того ж таки 1890 р. Тут він знайомиться з І. Я. Франком, налагоджує контакти з редакціями журналів «Правда», «Зоря», «Дзвінок» та ін. Поїздка поклала початок постійному співробітництву письменника із західно-українськими виданнями.

У 1892–1896 Коцюбинський був у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду — філоксерою. Робота в селах Бессарабії дала йому матеріал для написання циклу молдавських оповідань: «Для загального добра», «Пе-Коптьор», «Дорогою ціною». Потім письменник працював у Криму, який запалював творчу уяву чутливого до екзотики Коцюбинського. Згодом (1898 року) Михайло Михайлович переїхав у Чернігів, прикипівши душею до цього придеснянського куточка. Спочатку займав посаду діловода при земській управі, тимчасово завідував столом народної освіти та редагував «Земский сборник Черниговской губернии». У вересні 1900 влаштувався до міського статистичного бюро, де працював до 1911. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, закохався, і вона стала його дружиною — вірним другом та помічником. Тут виросли його діти — Юрій, Оксана, Ірина, Роман. Щотижня у будинку письменника збиралась літературна молодь міста. Сюди приходили такі відомі у майбутньому письменники і поети, як Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина. Згодом Коцюбинський почав мандрувати. Він об'їздив майже всю Європу. На жаль, це був не лише потяг його душі, а й потреба лікуватися.

Коцюбинський був і залишається одним з найоригінальніших українських прозаїків. М. Коцюбинський одним із перших в українській літературі усвідомив потребу її реформаторства в напрямі модерної європейської прози. Знав дев'ять іноземних мов, серед яких грецька, кримська, циганська. Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей.

На початку 90-х рр. частина молодої української інтелігенції, перейнятої ліберально-просвітительськими ідеями, утворює організацію «Братство тарасівців», з учасниками якої Коцюбинський деякий час підтримував зв'язок. Цей зв'язок відбився на його творчості. У казці «Хо» (1894) Коцюбинський підносить значення ліберально-просвітительської діяльності.

Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його творів «Для загального добра» (1895), «Пе-коптьор» (1896), «Посол від чорного царя» (1897), «Відьма» (1898), «В путах шайтана» (1899), «Дорогою ціною» (1901), «На камені» (1902), «У грішний світ», «Під мінаретами» (1904). Одним із свідчень того, що Коцюбинський своїми творами молдавсько-кримського циклу виходив за межі локальних проблем, є те, що його повість «Для загального добра» була надрукована в перекладі російською мовою у журналі «Жизнь» (1899).

Важливим моментом світоглядно-письменницької еволюції Коцюбинського було оповідання «Лялечка» (1901). У «Лялечці» Коцюбинський постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою творчості Коцюбинського.

Дещо окремо в доробку Коцюбинського стоять твори на теми з минулого українського народу — «На крилах пісні» (1895) і «Дорогою ціною» (1901). Їх єднає романтично-піднесена, героїчна тональність.

Новела «Цвіт яблуні» була в українській літературі новаторською за темою: порушувалась проблема ставлення письменника до дійсності, говорилося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадянсько-професійний обов'язок, повинен боліти чужим горем, як власним.

До теми «Цвіту яблуні» Коцюбинський повертається ще не раз (цикл мініатюр «З глибини», поезія в прозі «Пам'ять душі», незавершений твір «Павутиння», новели «Intermezzo» і «Сон»). Виражене у цих творах ідейно-мистецьке кредо декларується й у листі-відозві М. Коцюбинського і М. Чернявського 1903 р. до українських письменників. Наступний розвиток української літератури Коцюбинський бачив у розширенні її тематичних та ідейних обріїв, пошукові нових художніх форм.

У п'ятиліття перед революцією 1905 — 1907 рр. Коцюбинський написав і опублікував оповідання «Fata Morgana» (Киевская старина, 1904), в якому вловив ті головні зрушення у свідомості селянства і нові тенденції в еволюції соціальної психології села, які на повну силу виявилися під час революції. Революція остаточно відкрила світові нове село, а Коцюбинський без будь-якого втручання в текст оповідання продовжив його як другу частину повісті. Друга частина повісті «Fata morgana» (опублікована в квітневому номері «Літературно-наукового вісника» за 1910 р.) належить до найвизначніших творчих досягнень Коцюбинського, пов'язаних з подіями першої російської революції (1905–1907).

Провідним жанром малої прози Коцюбинського після 1901 р. стає соціально-психологічна новела.

У 1906 — 1912 рр. крім другої частини «Fata morgana» М. Коцюбинський створює новели «Сміх», «Він іде» (1906), «Невідомий», «Intermezzo», «В дорозі» (1907), «Persona grata», «Як ми їздили до Криниці» (1908), «Дебют» (1909), «Сон», «Лист» (1911), «Подарунок на іменини», «Коні не винні», образки-етюди «Хвала життю!», «На острові» (1912), а також повість «Тіні забутих предків» (1911).

Під час поїздок на острів Капрі письменник часто зустрічався з Горьким, взимку 1911 — 1912 рр. навіть жив у нього і написав там «Коні не винні» та «Подарунок на іменини».

Художні нариси «Хвала життю!» й «На острові», написані влітку 1912 р., — останні твори М. Коцюбинського. Пафосом торжества життя над смертю пройнятий нарис «Хвала життю!». Лейтмотивом нарису «На острові» також є ідея безперервності, вічності людського буття.

Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників.

 Могила М. М. Коцюбинського. Місто Чернігів

_____________________________________________________

 

Україна відзначає День студента

 

      В Україні святкують День студента. Студентство — особлива каста. Студенти з різних країн чудово знайдуть спільну мову один з одним, незважаючи на мовні бар'єри. Студентські традиції — як серйозні, так і кумедні — дуже схожі і в Києві, і в Сорбонні, і в Оксфорді. Навіть своє «персональне» свято — Міжнародний день студента 17 листопада — студенти всього світу святкують саме в цей день.

Дата була заснована 17 листопада 1946 на Всесвітньому конгресі студентів у Празі в пам'ять про розправу над чеськими студентами-патріотами.

28 жовтня 1939 в окупованій Чехословаччині празькі студенти і викладачі вийшли на демонстрацію, щоб відзначити річницю утворення держави. Однак фашистські підрозділи розігнали збори. Під час бійки був застрелений студент медичного факультету Ян Оплетал.

У день похорону студента (15 листопада) на вулиці вийшли сотні людей. Підсумком імпровізованій акції протесту став арешт десятків демонстрантів.

Вранці 17 листопада німецькі окупанти оточили гуртожитки і заарештували понад тисячу студентів. Всі вони були переправлені до концентраційного табору в Заксенхаузен. Дев'ять осіб есесівці стратили у тюремних стінах у празькому районі Рузіне.

Через два роки в Лондоні на зустрічі студентів з різних країн було вирішено вважати 17 листопада Міжнародним днем солідарності студентів.  Пам’ятаючи про подвиг  студентів  минулого  студенти сьогодення вчаться  будувати  майбуття  і  в народі своє свято називають просто: День студента.

Традиції святкування Дня студента схожі у всіх державах. По суті, вони зводяться до того, щоб відзначити свято якомога веселіше.

 

 _________________________________________

 

Остап Вишня

(13 листопада 1889 - 28 вересня 1956)

 

 

 

Справжнє ім’я — Павло Михайлович Губенко. Інший псевдонім: Павло Грунський.

 

Остап Вишня — письменник, який у 20-х pp. заохотив мільйонні маси до читання української літератури.

У великому творчому доробку письменника представлені різноманітні жанри малої прози (усмішка, гумореска, фейлетон, памфлет, автобіографічне оповідання), але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача. Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усмішкою.

Остап Вишня подарував нам цілу низку комічних сюжетів, дотепних образів. І це особливо  вражає, коли  згадуєш  сторінки його життя і  замислюєшся  над  незламністю цієї  усміхненої людини.

Остап Вишня народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с. Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській родині. Навчався в початковій школі, у 1903р. закінчив Зіньківську двокласну школу, отримав свідоцтво поштово-телеграфного чиновника. У 1907 р. закінчив військово-фельдшерську школу в Києві, працював фельдшером у армії, а пізніше — в хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Склавши екстерном екзамени за гімназію, у 1917р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак залишив навчання й зайнявся журналістською та літературною діяльністю. З 1918 — мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру — у полон до леніністів потрапив 1919 у ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки Української Галицької армії, Дієвої Армії Української Народної Республіки. У 1919р. П. Губенко  потрапив до Кам’янця-Подільського, де написав перший твір — фейлетон “Демократичні реформи Денікіна”. Твір побачив світ  за підписом «П. Грунський» в газеті «Народна воля»

У 1920 р. він повернувся до Києва. Восени був заарештований органами ЧК і як «особливо важливий контрреволюціонер» відправлений на додаткове розслідування до Харкова. 

Не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, у 1921 р. його випустили із в’язниці. У квітні цього року П. Губенко став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями пізніше — відповідальним секретарем «Селянської правди» (редагував С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з’явився підпис Остап Вишня.

 

 

Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Виходили одна за одною збірки усмішок: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо.

Протягом тривалого часу Остап Вишня офіційно не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х pp., після ліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним із організаторів Пролітфронту. Приятелював із М. Хвильовим і М. Кулішем. У 1930—1931 pp. Письменник створив повноцінний драматургічний твір комедію «Вячеслав», де порушив проблеми виховання. Твір був опублікований лише після смерті письменника в 1957р. у книзі «Привіт! Привіт!».

26 грудня 1933р. Остап Вишня був заарештований і абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає численних тортур і допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі. 23 лютого 1934 р. — судова «трійка» визначила міру покарання — розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув’язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта.

У 1943 р. Остап Вишня вийшов на волю, наступного року повернувся до літературної діяльності, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», що обійшла усі фронти, часто звучала по радіо.

Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети «Самостійна дірка» (1945), збірки гумору «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та ін. Він працював над перекладами творів російських та світових класиків — М. Гоголя, А. Чехова, Марка Твена, О. Генрі.Проводив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу «Перець» і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України).

У 1955р. Остап Вишня був реабілітований судовими органами, а 28 вересня 1956р. письменник помер.

 

Твори  Остапа Вишні  завжди  викликали  великий інтерес  у  студентів. Наша  бібліотека  має  в своєму  фонді  повне  зібрання творів письменника, видання  окремих  творів. Гуморески  “ Вишневі усмішки” , “Зенітка” читають  наші  студенти з великим  задоволенням, розкриваючи  багатогранність  Усміхненного Мудреця.